Відмінник. Хорошист. Двієчник. А ви до якої категорії відносились у школі? А ваша дитина? На перший погляд у такій категоризації немає нічого поганого – просто ж констатація факту отримання дитиною певних оцінок. Насправді ж ці преславуті категорії відображають суттєву ваду нашої системи освіти – її орієнтованість на оцінки. Результати сфокусованих групових інтерв’ю з вчителями середніх шкіл та батьками школярів, організованих аналітичним центром CEDOS у листопаді 2018 у рамках Проєкту формування академічної доброчесності в школі (SAISS), показали, що орієнтованість на оцінках породжує низку проблем, пов’язаних із дотриманням принципів академічної доброчесності.

Оцінювання і його функція

Оцінювання – це важливий елемент будь-якого робочого процесу. Основною його функцією є показати, на скільки ефективними є наші дії на шляху до певної мети та, зрештою, відобразити, на скільки нам вдалося цієї мети досягнути. Отже, оцінювання – це лише інструмент, покликаний допомагати нам на шляху до нашої мети. На жаль, у сфері освіти оцінка втратила свою першочергову функцію і з інструменту перетворилась у самоціль.

Пригадайте себе у школі. Ви теж хотіли отримувати гарні оцінки, правда? Навіть ті, кого навчання зовсім не цікавило, все-одно, хотіли отримувати гарні оцінки. Тому що гарні оцінки означають, що ти розумний, що ти кращий за інших, що ти будеш успішним. І це дає нам суспільне визнання і любов – те, чого усі ми прагнемо. Звісно, це немає нічого спільного з реальністю, але ми так думали.  І досі думаємо. І хочемо, щоб наші діти отримували гарні оцінки. І постійно твердимо їм, щоб вчились добре, себто отримували гарні оцінки.

Так, у нашому суспільстві добре вчитись означає отримувати гарні оцінки.  І у нашій свідомості це зовсім не пов’язано із глибиною розуміння матеріалу чи любов’ю до навчання як процесу саморозвитку.

Чому ж оцінка у нашому суспільстві втратила своє першочергове значення?

За радянських часів основною функцією освіти було виховання слухняних громадян, які роблять те, що їм говорять, і думають так, як їм говорять думати. Замість того, щоб вчити дітей думати і розвиватись, їх вчили покірно запам’ятовувати і  відтворювати потрібну інформацію.

У таких умовах оцінювання, як інструмент відслідковування прогресу учня, не було потрібним. Радянська система не була зацікавлена у тому, щоб стимулювати учнів розвиватись і тим більше допомагати їм у цьому. Відповідно і оцінювання зводилось лише до того, щоб перевірити, на скільки добре учень може механічно «завчити» і відтворити інформацію.

Той хто добре впорався з завданням «відтворити» – молодець, відповідає «стандарту». Той, хто починає думати, аналізувати, копати глибше, – відхиляється від «стандарту». А таке відхилення жорстоко каралось.

Впродовж багатьох років у нашій підсвідомості закарбовувалось переконання, що розвиватись, проявляти свою індивідуальність – небезпечно. Навчання, як процес саморозвитку, втратило свою цінність. А от зовнішні атрибути успіху, як на приклад, оцінки – ні.

Часи змінились, але радянські моделі мислення і досі широко поширені у нашому суспільстві – ми колекціонуємо грамоти за успішність, червоні дипломи, здобуваємо по кілька вищих освіт. Здавалося б, що у цьому поганого, правда? От тільки, головна мотивація, яка стоїть за усім цим – показати усім, що ми «успішні» чи «розумні», а не по-справжньому розвиватись.

Орієнтація на оцінки впливає на підходи до оцінювання і викладання

Прояви орієнтації на оцінки можна побачити як на інституційному рівні, так і на рівні ставлення вчителів до учнів. У обох випадках результатом стає академічна недоброчесність.

Замість того, щоб винагороджувати прогрес учнів (на скільки балів і за який період учню вдалось покращити свою успішність), система вимагає від вчителів гарних оцінок своїх учнів і на основі цього будує рейтинг. Одна вчителька під час інтерв’ю розповіла, що для того, щоб вивести бали класу зі свого предмету на прийнятний рівень, учителі часто вдаються до завищення оцінок, що відповідно до ст.43 Закону України «Про повну загальну середню освіту» є проявом академічної недоброчесності:

“В нас є така графа, в кінці семестру, у відсотках [у класному журналі]. І якщо буде недостатній рівень, то от, погодьтесь, це мінус вчителям. І ми не хочемо, щоб в нас був недостатній рівень….»

Від того, на чому зорієнтований вчитель – на оцінках чи на якісному розвитку учня – залежить, якими викладацькими стратегіями він буде користуватись, які інструменти з навчання даватиме учням та яким буде його підхід до оцінювання.

Як ставлення до учнів і очікування вчителів впливають на процес навчання?

Відомі психологи Роберт Розенталь та Ленор Джейкобсон провели експеримент, який довів, що очікування вчителя від своїх учнів фактично впливають на їх успішність [3]. У ході експерименту з кількох класів початкової школи довільно (рандомізовано) обрали кілька учнів і сказали вчителям, що результати їх тестів IQ показують, що це вкрай обдаровані діти, і у найближчі кілька років їх IQ суттєво збільшиться. Насправді це були звичайні діти – їх ніщо не відрізняло від інших.

Упродовж наступних кількох років дослідники спостерігали за цими учнями і побачили, що їх IQ фактично зазнав стрімкого росту. Розенталь і Джейкобсон продовжили дослідження і  побачили, що очікування вчителів впливають на комунікацію вчителя з учнями – дітям, від яких вчителі очікують кращих результатів, вчителі дають більше часу на відповіді, частіше їх хвалять і дають детальніший фідбек. Це, у свою чергу, впливає на успішність учня.

На різниці у ставленні вчителів до «відмінників» і до «двієчників» наголошували батьки, які брали участь у інтерв’ю. За їх словами, часто трапляються випадки завищування оцінок «відмінникам» і занижування «двієчникам».

“Меньше “десяти” — ну никак! Рассказывай на “десять”, потому что на “шесть” ты не тянешь!”

«А буває навпаки, коли дитина, ну середньо вчиться, а якась тема йому зайшла, і він написав там на “12”. Вчитель дивитись такий: ні фіга собі. Погортав журнал, каже: ну слухай, у тебе по всім “6”, ну куди так. І занижує”.

Ставлення та очікування вчителів дуже сильно впливає на віру дитини у себе та мотивацію до навчання, а це у свою чергу впливає на стратегії, які вона використовує під час навчання. Відома психологиня, професорка Стенфордського університету Карол Двек провела дослідження, які доводять, що учні, які вірять у свою здатність ефективно навчатись та досягати бажаних результатів, докладають до навчання набагато більше зусиль, а помилки навпаки мотивують їх працювати ще сумлінніше. Учні ж, які не вірять у свою спроможність гарно вчитись, частіше вдаються до списування та обману, не зацікавлені у тому, щоб отримати фідбек, а зроблені помилки їх лише демотивують [2].

Дослідження Девіда Йегера з Техаського університету в Остіні, Джеффрі Коен, професора Стенфордського університету та їх колег показали, що учні, які на свої роботи отримують фідбек зі словами: «Я пишу тобі це, тому що вірю у тебе і очікую від тебе кращих результатів», починають більше довірять викладачу та покращують свої результати у наступних роботах, в порівнянні із тими, які отримують звичайний фідбек [1]. Особливо сильним ефект був серед Афро-американських учнів – стереотипово їх вважають менш здібними і тому вчителі мають порівняно низькі очікування щодо їх успішності у навчанні. Дослідження доводить, що віра вчителя у своїх учнів є вкрай важливим елементом ефективного навчання.

На жаль, трапляються випадки, коли вчителі своїм же ставленням вбивають мотивацію учнів до навчання, а разом з тим підштовхують до порушень академічної доброчесності. «І має місце те, що коли хтось там погано навчається чи щось зробив погано, то вона висміює цю дитину наприклад, в колективі. Наприклад, зробила щось не так. От Яна піднімись, у тебе там двійка по тому, там ти нагрубила, там твоя мама приходила в школу і возмущалась».

Батьки своїм ставленням стимулюють академічну недоброчесність

Орієнтація батьків на оцінки також суттєво впливає на стратегії, які діти використовують у навчанні. Тиск з боку батьків у поєднанні з перенавантаженою програмою та відсутністю зацікавленості дітей у навчанні – це пряма дорога до академічної недоброчесності.

“Батьки теж починають порівнювати: ну, я ж теж не хочу бути гіршою, моя ж дитина – це ж моє обличчя… Давай працюй”, – говорить одна з респонденток інтервю.

Дослідження у сфері психології обману вказують на те, що страх покарання та бажання показати себе у гарному світлі – це одні із основних причин, з яких люди вдаються до обману. Не дивно, що дитина, яка боїться розчарувати батьків або ж отримати покарання, буде всілякою ціною намагатись отримати гарну оцінку. Зокрема, вдаватиметься до практик академічної недоброчесності.

“Одна подруга моєї доньки хотіла взагалі через погану оцінку життя самогубством закінчити. Що ми телефонували на гарячу лінію, питали, що нам робити… Друга, там взагалі мати побила добре…”

Школа – це вікно можливостей

Навчання дитини у школі – це вікно можливостей. Це час, коли закладаються ключові цінності, моделі мислення та поведінкові принципи дитини. Якщо у цей період показати учням, що все, що має вагу – це зовнішні ознаки успіху (н.п. оцінки), а академічна недоброчесність – це  шлях до досягнення їхніх цілей, то згодом вони вдаватимуться до таких же практик під час навчання в університеті, вдаватимуться до  недоброчесних практик у своїй роботі та толеруватимуть недоброчесність загалом у суспільстві.

Якщо ж ми хочемо жити у суспільстві свідомих та відповідальних громадян, які своїми вчинками змінюють нашу країну на краще, варто почати з того, щоб прививати дітям любов до навчання як до процесу безперервного саморозвитку, у якому оцінка – це лише інструмент, а не ціль сама у собі.

 

Варто подивитись:

  1. Heroic Imagination TV (2011, November 25). The Pygmalion Effect and the Power of Positive Expectations. Retrieved from: https://www.youtube.com/watch?v=hTghEXKNj7g
  2. Ted (2014, November). The power of believing you can improve. Retrieved from: https://youtu.be/zeSIXD6y3WQ
  3.  «Історія Рона Кларка», реж. Раньда Хайнс, 2006 р.

 

Варто почитати:

  1. Карол Двек. «Налаштуйся на зміни. Нова психологія успіху».
  2. Роберт Розенталь, Ленор Джейкобсон. «Ефект Пігмаліона в аудиторії».

 

Використані джерела:

  1. Cohen, G. L., & Garcia, J. (2014). Educational theory, practice, and policy and the wisdom of social psychology. Policy Insights from the Behavioral and Brain Sciences, 1(1), 13-20. https://journals.sagepub.com/doi/pdf/10.1177/2372732214551559
  2. Hochanadel, A., & Finamore, D. (2015). Fixed and growth mindset in education and how grit helps students persist in the face of adversity. Journal of International Education Research (JIER), 11(1), 47-50. https://www.clutejournals.com/index.php/JIER/article/view/9099
  3. Rosenthal, R., & Jacobson, L. (1966). Teachers’ expectancies: Determinants of pupils’ IQ gains. Psychological reports, 19(1), 115-118. http://citeseerx.ist.psu.edu/viewdoc/download?doi=10.1.1.488.8077&rep=rep1&type=pdf

 

Статтю підготувала Анастасія Сидорук, асистентка проєкту “Ініціатива академічної доброчесності та якості освіти”.